14. Ціна миру

Сталий мир можна встановити лише тоді, коли люди й нації усвідомлять, що природні ресурси мають бути спільною спадщиною та використовуватися на благо всього людства.

— перший віконт Філіп Сноуден (1864–1937)

По суті, існує лише три способи здобути багатство: ми можемо створити багатство, отримати його від когось іншого або забрати його в когось іншого. В економіці термін рентоорієнтована поведінка (rent seeking) означає спробу людини забрати багатство, чого вона може досягти, маніпулюючи соціальним і політичним середовищем для перенаправлення потоку доходів. Лауреат Нобелівської премії з економіки Джозеф Стігліц визначив рентоорієнтовану поведінку як «використання політичної та економічної влади для здобуття більшої частки національного пирога, замість того щоб збільшувати національний пиріг».⁷⁸ У певному сенсі рентоорієнтована поведінка — це прагнення привілейованого доступу до суспільного багатства, що, звісно, включає й ренту із землі. Рентоорієнтована поведінка є ендемічною для нашої цивілізації: вона веде до дисфункційного суспільства, заснованого на експлуатації, і призводить до руйнування соціальної тканини. Індивідуальна експлуатація веде до нерівності багатства, культурної деградації та злочинності; екологічна експлуатація спричиняє вимирання видів і руйнування середовищ існування; національна експлуатація живить глобальну незахищеність і війну. Нації, наприклад, удаються до рентоорієнтованої поведінки щоразу, коли зазіхають на ресурси за кордоном замість того, щоб ефективніше та раціональніше використовувати власні ресурси вдома. Нації, які активно займаються рентоорієнтованою поведінкою, зазвичай беруть участь у давній практиці, відомій як захоплення землі.

Подібно до того, як місто може не зуміти ефективно використати свої міські території й натомість розширюватися на околиці в пошуках дешевої землі, нація може обрати рентоорієнтовану поведінку, набуваючи у власність чи під контроль іноземні ресурси, які вона вважає стратегічно важливими. Рентоорієнтована поведінка на національному рівні працює подібно до розповзання міст тому, що в обох випадках ми недовикористовуємо вже наявні ресурси: якщо місто зростає, воно або потребує ефективнішого використання своєї землі, дозволяючи будівництво додаткових і вищих будівель у межах міста, або розповзається на сусідні землі. Розповзання вимагає від міста вкладення додаткового капіталу — наприклад, доріг та іншої транспортної інфраструктури, а також ліній електропостачання й каналізації. Однак більшість міст не повертають свої інвестиції в інфраструктуру, не отримуючи назад спричиненого нею зростання вартості землі, тож наявні платники податків змушені оплачувати рахунок. Так само нація, що займається набуттям іноземних ресурсів, потребує дорогої та складної інфраструктури військових, промислових і комерційних підприємств, які зрештою фінансуються платниками податків удома.⁷⁹

Будь-яка нація, що прагне набуття іноземних ресурсів, удається до рентоорієнтованої поведінки. Підтримання активної імперської інфраструктури є витратною справою для будь-якої нації, а здобутки від іноземних ресурсів зазвичай приносять вигоду лише небагатьом, що призводить до зростання внутрішньої нерівності багатства. Тоді нації не зуміють утримати свої внутрішні економіки в доброму стані, водночас надмірно розпорошуючись за кордоном у спосіб, який, за достатнього часу, прискорює їхній кінцевий занепад.

Цей процес рентоорієнтованої поведінки на національному рівні проявлявся протягом усієї людської історії: прагнення нацистської Німеччини до Lebensraum (життєвого простору), європейський колоніалізм, американське явне призначення (manifest destiny), а також ведення нею іноземних воєн і набуття Китаєм землі в Африці та Південній Америці — усе це приклади рентоорієнтованої поведінки на національному рівні в тій чи іншій формі. Рентоорієнтована поведінка траплялася й на індивідуальному рівні, коли безземельні селяни, тікаючи від високих рент і бідності в Європі, оселялися на інших континентах; нові землевласники на цих континентах не могли стягувати таку високу ренту, бо там були величезні простори якісної землі, якою поселенці могли володіти безоплатно. Сама Американська мрія стала можливою лише завдяки наявності дешевої землі — землі, яку було відібрано в корінних американців.

Можливо також протидіяти тенденції до рентоорієнтованої поведінки в глобальному масштабі. Фред Фолдварі задумує так звану гео-конфедерацію — інструмент урегулювання конфліктів для націй, залучених до територіальних суперечок на ґрунті історичних, культурних чи політичних чвар. Згідно з його пропозицією, на спірні території накладаються земельні внески з боку міжнародного агентства з урегулювання конфліктів, створеного спеціально для цієї мети (конфедерації). Земельні внески сплачуються конфедерації різними націями, що займають спірні території, точно пропорційно до вартості землі цих територій. Потім конфедерація перерозподіляє ці кошти назад окупуючим націям, а також ураженому населенню в межах цих спірних територій. Таким чином окупація спірної території супроводжується ціною — ціною, яка точніше відображає реальні економічні вигоди, до яких прагнуть окупуючі нації, а також реальні економічні витрати, що завдаються людям на спірних територіях. Узявши за приклад один із найскладніших в історії конфліктів — ізраїльсько-палестинський — Фолдварі ділиться з нами, як могла б виглядати гео-конфедерація:⁸⁰

За гео-конфедерації уряди Ізраїлю та Палестини володіли б землею за ціну. Нині земля, яку утримує будь-яка зі сторін, не має жодних витрат на володіння. Але якби кожна сторона мусила дорого платити за кожен утримуваний акр, можливо, ціна володіння спричинила б менш напружене бажання максимізувати площу землі та її вартість. [Конфедерація] могла б, наприклад, розподіляти 30 відсотків ренти урядам держав-учасниць на основі їхньої чисельності населення. Ще 30 відсотків ренти можна було б виплачувати порівну двом державам, кожна з яких отримувала б 15 відсотків. Це діяло б як противага демографічній війні. Конфедерація утримувала б решту земельної ренти для свого адміністрування та погашення будь-яких боргів чи для узгодженої компенсації за збитки.

Щоб ізраїльтяни прийняли врегулювання, їм потрібно розглядати його не як поступку територією, а як зміну управління нею; не як відступ, а як угоду про поділ суверенітету; не як встановлення ворожої сусідньої держави, а як збереження єврейської автономії в межах спільного уряду, над яким вони матимуть значний контроль.

Палестинці перебувають під тиском щодо врегулювання. Економіка Палестинської автономії спустошена й не зможе довго витримувати обмеження, накладені Ізраїлем у відповідь на тривале насильство. Але палестинці теж усе ж чинитимуть опір урегулюванню, якщо не побачать у ньому справедливого плану. Отримання їхньої частки ренти з усієї землі в Ізраїлі та Палестині як компенсації за неволодіння нею значною мірою сприяло б сприйняттю економічної справедливості.

Першоджерелом образи й ненависті є відчуття, що інший насолоджується привілеєм, несправедливою перевагою чи позицією домінування. Коли всі будуть політично рівними, такі почуття вщухнуть, і лише тоді стануть можливими співпраця та дружба. Політична боротьба за землю перетвориться на економічний ринок, де ті, хто використовує землю, компенсуватимуть іншим за використання їхньої спільної батьківщини.

МЕДІА 14-1: МИР ЧЕРЕЗ КОНФЕДЕРАТИВНУ ДЕМОКРАТІЮ ТА ЕКОНОМІЧНУ СПРАВЕДЛИВІСТЬ

У цій праці економіст Фред Фолдварі пропонує підхід, за яким рента зі спірних територій збирається на суспільне благо як спосіб точно відобразити реальну вартість окупації. http://unitism.co/globalconfederacy

Чи побачимо ми коли-небудь таке розв'язання ізраїльсько-палестинського конфлікту? Зрештою, це залежить від того, наскільки ми готові пожертвувати власними короткостроковими інтересами заради більшого блага, яке включає й наші довгострокові інтереси. Мир має ціну, і ця ціна — незароблений дохід, який ми отримуємо із землі. Доки ми не готові ділитися вартістю землі одне з одним, імовірно, ми не зможемо створити тривалий мир, хоч би як старалися інакше. Але якщо ми знайдемо в собі готовність ділитися дарами природи одне з одним, у нас з'явиться розумний шанс нарешті досягти сталого миру на Землі.

Ціна миру висока, бо зміни, які нам потрібно зробити, приголомшливі; та все ж ця ціна зрештою блідне порівняно з тією ціною, яку всім нам доведеться нести, якщо ми відмовимося ділити Землю одне з одним. Тож сповнімося рішучості сплатити ціну миру, щоб одного дня ми могли залишити тривалу позитивну спадщину нашим дітям і дітям наших дітей.