13. Стале землеробство

Люди давнини вважали, що понад усе в землеволодінні слід дотримуватися помірності, бо й справді на їхню думку було краще сіяти менше, а орати ретельніше. Якщо казати правду, то латифундії [великі землеволодіння] занапастили Італію, а невдовзі занапастять і провінції.

— Пліній Старший (23–79 рр. н. е.)

Одна з багатьох турбот, які люди мають щодо громадських земельних внесків, — це їхній вплив на сільське господарство. Зрештою, фермери, скотарі та городники у своєму існуванні залежать від екстенсивного й продуктивного використання землі. Турбота полягає в тому, що вони можуть бути неспроможні дозволити собі землю, яку обробляють. Але це сприйняття ґрунтується на нерозумінні внесків за сільськогосподарську землю, які є лише платою за вигоди, що фермери отримують від своєї землі та від роботи поблизу громад; вони не зачіпають жодного багатства, яке фермери створюють завдяки своєму підприємству (чистий прибуток, ймовірно, значно зросте з усуненням податків на продуктивну діяльність). Крім того, внески за сільськогосподарську землю за умовчанням мають тенденцію бути порівняно низькими, оскільки сільськогосподарська земля зазвичай набагато доступніша за міську. Внески за сільськогосподарську землю заохочують повторне вивільнення великих масивів землі, які раніше утримувалися поза ринком і не використовувалися продуктивно. Більша доступність сільськогосподарської землі, своєю чергою, веде до ще нижчих внесків за неї. До того ж саме виробництво продуктів харчування може стати більш сталим, оскільки вартість виробничих ресурсів, таких як праця, постачання й техніка, зменшиться, тоді як попит на товари, ймовірно, зросте через відсутність або зменшення звичайних податків.

У нашій нинішній спотвореній реальності землю часто утримують спекулятивно, не використовуючи її продуктивно. Як наслідок, сільськогосподарська земля сьогодні часто має спекулятивну вартість, засновану на переконанні, що в майбутньому вона буде використана для міських цілей. Оскільки люди здатні наживатися на землі, передмісне розповзання стало серйозною проблемою; містечка й міста використовують значно більше землі, ніж їм насправді потрібно. Це спричиняє зростання вартості сільськогосподарської землі. Через ці штучні спотворення багатства певні штучні правові втручання, такі як закони про сільськогосподарське зонування та податкові пільги, стають дедалі необхіднішими, щоб запобігти перетворенню сільськогосподарської землі на міську.

Міське розповзання також спокушає старших фермерів, які готуються до виходу на пенсію, продати свої ферми міським забудовникам, щоб профінансувати свою пенсію. Ця динаміка, своєю чергою, стимулює міських забудовників чинити тиск на місцеву владу, щоб змінити постанови про зонування — практика, яка очевидно не є сталою, але попри це заохочується за нашої нинішньої системи.⁷¹ За даними Міністерства сільського господарства США, половина всіх нинішніх фермерів, імовірно, вийдуть на пенсію до 2020 року;⁷² вони залишать наступне покоління фермерів із майже нездоланними перешкодами, головною з яких є підвищена ціна на землю. В опитуванні 1300 молодих та амбітних фермерів з усіх США, проведеному Національною коаліцією молодих фермерів — організацією, що відстоює інтереси молодих фермерів, — 78 відсотків респондентів назвали брак коштів, тоді як 68 відсотків окремо назвали брак доступу до землі такими, що заважають їм успішно володіти фермою та керувати нею.⁷³ Перед лицем цих викликів хіба не очевидно, що дедалі менше сільськогосподарської землі ставатиме доступним для молодшого покоління незалежних фермерів, попри їхню потребу в землі у прагненні забезпечувати суспільство харчами? І коли дедалі більше сільськогосподарської землі використовується для спекулятивних цілей замість виробництва продуктів, хіба не дедалі більша частина доступної землі залишатиметься зосередженою в руках тих, хто має достатньо доступу до грошей, як-от великі агропромислові компанії та інвестори Уолл-стрит?

**МЕДІА 13-1: ЗАКОН ТЕННЕССІ ПРО ЗАХИСТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ЗЕМЛІ ПРИКРИВАЄ ПОДАТКИ ДЛЯ БАГАТИХ І ЗНАМЕНИТИХ

**У масштабах країни пільгові податкові закони на користь землеробства зловживаються бізнесменами, які утримують землю для забудови, попри мізерні докази того, що ці програми насправді запобігають забудові.

http://unitism.co/farmlandtaxshelter

Оскільки внески за сільськогосподарську землю ніколи не перевищуватимуть вартість оренди сільськогосподарської землі на відкритому ринку (без урахування вартості поліпшень), і оскільки орендна вартість сільськогосподарської землі завжди буде на рівні, за якого працьовиті та ефективні фермери можуть отримувати прибуток, внески за сільськогосподарську землю гарантують прибутки тим, хто вміє використовувати землю ефективно. За даними іншого дослідження Міністерства сільського господарства США, приголомшливі 29 відсотків усієї сільськогосподарської землі у 2007 році належали землевласникам, які здавали її в оренду фермерам-орендарям.⁷⁴ Якщо фермери-орендарі можуть досягати успіху навіть зараз із податками на працю та капітал, то очевидно, що власники-користувачі також можуть досягати успіху, навіть якщо вони не здатні наживатися на самій сільськогосподарській землі. Фермери-орендарі також досягатимуть успіху в економіці, заснованій на земельних внесках, бо вони вже довели свою здатність платити за використання землі — лише тепер їм доведеться платити своїм громадам замість землевласників. Внески за сільськогосподарську землю не вплинуть негативно на фермерів-орендарів, оскільки земельні внески, як ми з’ясували в Розділі 11, Доступне житло, не можуть бути перекладені з землевласників на орендарів. За внесків за сільськогосподарську землю фермери втрачатимуть гроші лише тоді, коли використовуватимуть землю нижче її продуктивного потенціалу. Внески за сільськогосподарську землю — як частка ринкової орендної вартості землі — завжди гарантують прибуток тим, хто добре використовує сільськогосподарську землю.

ІЛЮСТРАЦІЯ 13-4: СЕРЕДНЯ ПЛОЩА НА ФЕРМУ

Щоб допомогти нам краще зрозуміти цю динаміку, розгляньмо знову приклад із Розділу 3, Вільний ринок, сценарій, у якому ми володіємо неполіпшеною ділянкою землі, яку можемо або здати в оренду на відкритому ринку за 6000 доларів на рік, або, як альтернатива, використовувати для власних цілей. У тому прикладі ми обираємо використовувати її для власних цілей і наймаємо фермера на неповний день, який вирощує продукцію загальною вартістю 20 000 доларів. Ми платимо фермеру 9000 доларів заробітної плати й купуємо обладнання за 3000 доларів. Однак ми усвідомлюємо, що завдяки нашому повному володінню землею ми здатні наживатися на землі, кладучи собі в кишеню її ренту (Таблиця 3-1, Прибуток ферми).

ТАБЛИЦЯ 3-1: ПРИБУТОК ФЕРМИ

З нашими новонабутими знаннями розгляньмо цей сценарій знову, але цього разу проаналізуймо кілька інших чинників. Наразі доходи оподатковуються, тоді як земля може бути у повній власності, тож використаймо ставку прибуткового податку 20 відсотків, що дає нам прибутковий податок 1600 доларів (20 відсотків від 8000 доларів, нашого валового прибутку), а також податок на майно 1500 доларів, і порівняймо це зі ставкою земельного внеску 80 відсотків, що дає нам земельний внесок 4800 доларів (80 відсотків від 6000 доларів, орендної вартості землі). Для наочності точні ставки, які ми використовуємо, не настільки важливі, як загальні висновки, які ми можемо вивести з того, як збільшення та зменшення наших чисел впливає на наші розрахунки прибутків і збитків.

Що станеться, якщо ми збільшимо нашу ставку прибуткового податку, а також земельний внесок? Якщо ми поступово збільшуватимемо нашу ставку прибуткового податку, прибуткові податки поступово поїдатимуть багатство, створене нашою працею й важкою роботою, доки нічого не залишиться. Якщо ж ми поступово збільшуватимемо наш земельний внесок так, щоб він наближався ще ближче до орендної вартості землі, будь-яке додаткове багатство, вироблене нашою працею та винахідливістю, залишиться незачепленим, оскільки земельні внески завжди залишаються на рівні або нижче орендної вартості землі, у цьому випадку 6000 доларів.

Очевидно, що фермеру вигідніше з комбінованою сплатою прибуткового податку та податку на майно в розмірі 3100 доларів, ніж із земельним внеском у 4800 доларів. Але чи справді це так? Інший важливий фінансовий чинник відіграє роль у рівнянні прибутків і збитків: висока вартість землі веде до більших витрат на фінансування для тих, хто не здатний придбати землю одразу, тоді як ті, хто здатний придбати землю без іпотеки, за визначенням мають менше грошей на витрати на виробництво (оскільки вони витратили свої гроші на купівлю землі). У будь-якому разі підвищені ціни на землю перешкоджають оптимальному використанню грошей, що впливає на чистий результат фермера.

Продовжмо попередній приклад, у якому ми маємо прибутковий податок і податок на майно в розмірі 3100 доларів та земельні внески в розмірі 4800 доларів. Оскільки ми знаємо орендну вартість землі, припускаючи норму прибутковості 3 відсотки та ставку податку на майно 1 відсоток, ми можемо приблизно оцінити купівельну ціну цієї землі приблизно у 150 000 доларів (див. Додаток, Математика за наукою для докладніших деталей). Якщо ми застосуємо земельний внесок у 4800 доларів на рік за використання цієї землі та усунемо податок на майно, купівельна ціна землі, ймовірно, зменшиться приблизно до 40 000 доларів, оскільки перспектива земельних внесків зменшує суму, яку ми готові платити з власної кишені за землю.

Припустімо, що в обох сценаріях ми придбали цю землю в іпотеку, використовуючи початковий внесок у 20 відсотків за відсотковою ставкою 5 відсотків. У сценарії з прибутковим податком і податком на майно висока вартість землі спричиняє, що наш річний платіж за тридцятирічну іпотеку на непогашений залишок становить близько 5960 доларів за перший рік, що призводить до річного чистого збитку попри нашу продуктивність як фермера. Однак у сценарії із земельним внеском вартість землі нижча, і це значно зменшує те, що ми винні банку: наші витрати на фінансування в середньому становлять лише близько 1589 доларів на рік, що все ще дозволяє нам отримувати прибуток (див. Таблицю 13-2).

ТАБЛИЦЯ 13-2: ПРИБУТОК І ЗБИТОК ФЕРМИ

Суть зрозуміла: чим більше грошей зв’язано в землі, тим менше люди здатні утримувати себе завдяки своєму внеску в суспільство. Не дивно, що банки такі могутні в нашій економіці! Звісно, земельні внески навряд чи будуть схвально сприйняті фінансовою та нерухомісною галузями, які продовжують отримувати шалені прибутки від торгівлі землею. Ці галузі хочуть тримати ціни на нерухомість високими. Якщо взяти до уваги, що внески за сільськогосподарську землю, які наразі сплачуються приватним особам і фінансовим установам заради прибутку, становлять значну частину фермерських витрат сьогодні, ми швидко усвідомлюємо, що земельні внески можуть мінімізувати фермерські витрати й значно збільшити загальні прибутки ферм.

Наприкінці дев’ятнадцятого століття у Сполучених Штатах скотарі володіли величезними масивами землі. Генрі Міллер, наприклад, був одним із найвидатніших землевласників і скотарів свого часу: в один момент він володів понад 1,4 мільйона акрів землі й буцімто міг гнати свою худобу від мексиканського кордону аж до Орегону й кожну ніч ночувати на власній території! Тоді значну частину землі, що межувала з озерами й річками Каліфорнії, скупили приватні землевласники, які стягували з фермерів непомірну плату за використання води — цінного й рідкісного товару в Каліфорнії, — внаслідок чого багато сімейних ферм припинили діяльність.

У 1887 році штат Каліфорнія ухвалив закон Райта, який дозволив створення спеціальних округів водного зрошення. Вартість будівництва зрошувальної інфраструктури фінансувалася через оподаткування землі, яка насправді зросла у вартості внаслідок збільшеного зрошення й удобрення. Земля стала надто дорогою для володіння скотарями; як наслідок, вони продали землю за доступними цінами фермерам, які змогли використати її продуктивно. Протягом десяти років каліфорнійська долина Сан-Хоакін перетворилася на величезну мережу зрошуваних незалежних ферм. Колишня посушлива пустеля стала «житницею Америки», однією з найбільш сільськогосподарськи продуктивних територій на планеті.⁷⁶

Щойно ми почнемо ділитися вартістю землі, сільськогосподарська земля знову стане доступною; будь-хто з умінням і здатністю ефективно вирощувати їжу зможе придбати або орендувати землю у своєї місцевої громади за значно нижчою вартістю й отримувати прибуток. Малі сімейні ферми, які зазвичай використовують землю ефективно, знову матимуть життєздатний шанс вирощувати їжу для своїх місцевих громад, розширюючи свої можливості у цьому процесі. Сільськогосподарські методи, такі як пермакультура, яка використовує землю одночасно інтенсивно й гармонійно, готові процвітати в цій новій економічній парадигмі.⁷⁷

МЕДІА 13-3: ПОЛЯ СМЕРТІ

«Поля смерті» — це документальний фільм, що висвітлює важливість, яку економіка відіграє у збереженні дикої природи. Фільм досліджує взаємозв’язок між дикою природою, землею, економікою та правом. Його представляє економіст Фред Гаррісон, у ньому беруть участь Пітер Сміт, генеральний директор і засновник Wildwood Trust, доктор Дункан Пікард, землевласник і фермер, та Поллі Гіггінс, екологічна юристка, авторка й активістка.

http://unitism.co/thekillingfieldsdoc