15. Нова парадигма
Наша цивілізація конституційно нездатна повернути назад знищення природного капіталу або хоча б сповільнити його. Звикніть до цього. Коли ми по-справжньому це усвідомимо, проєкт переосмислення самої цивілізації набуде потужного імпульсу.
— Чарльз Айзенстайн, автор книги The Ascent of Humanity
Коли Орен Лайонс, речник і хранитель віри корінних американців, відвідав Всесвітній економічний форум у Давосі, Швейцарія, він кинув виклик зібраним політикам і керівникам компаній зі списку Fortune 100 — усі вони були чоловіками — усвідомити, що їхні компанії знищують Землю. Один із присутніх, генеральний директор великої компанії, відповів, що не може змінити курс, оскільки його компанія мусить демонструвати прибуток. Якщо його компанія не показуватиме прибутку, сказав він, його звільнять. «Кому ви мусите показувати прибуток?» — запитав Лайонс. «Вам, акціонерам», — відповів чоловік. «Ви одружені?» — запитав Лайонс генерального директора. «Так, одружений», — відповів той. «У вас є онуки?» «Так, є; у мене двоє хлопчиків». Тоді Лайонс поставив ключове запитання: «Коли ви перестаєте бути генеральним директором і починаєте бути дідусем?» Пізніше Лайонс згадував: «Запала глибока тиша, бо це було моральне питання. А якщо у вашому процесі управління немає морального питання, то у вас немає процесу, який виживе. Це закон управління. Ви мусите мати моральне суспільство, інакше у вас не буде ніякого».81
Наша індустріалізована культура одержима економічним зростанням: інвестори, акціонери, генеральні директори й політики прагнуть економічного зростання, бо наша економічна система цього вимагає. Але чи економічне зростання — це те, чого ми насправді хочемо? Щойно люди досягають певного рівня економічної безпеки, вони, як правило, більше зосереджуються на встановленні значущих стосунків і занять, що дарують їм відчуття радості та наповненості. Чи не мудро було б запитати себе, чи справді постійне економічне зростання дозволить нам здійснити наші найглибші бажання? Відповідь на це запитання швидко стає очевидною, щойно ми усвідомлюємо, що економічне зростання в нашій нинішній системі просто увічнює саме той дефіцит, який ми прагнемо викорінити через дедалі більше економічне зростання — дефіцит, що від самого початку перешкоджає нам здійснити наші справжні бажання.
Інші спроби розв'язати наші соціальні проблеми також зазнають невдачі. Наприклад, обмеження зростання населення саме по собі не може розв'язати сьогоднішні соціальні проблеми, оскільки перенаселення не є докорінною причиною нашого соціального дисбалансу. Більше населення, яке живе у гармонії з природою, може жити у більшій рівновазі з природою, ніж невелике населення, яке марнотратно споживає й при цьому руйнує природу.82 Та навіть так, за нинішнього способу життя людства, зростання населення залишається величезною проблемою: якщо його не стримувати, воно зрештою зруйнує крихку екологію нашої планети.83
Так само, технологічний прогрес сам по собі не може започаткувати епоху глобального процвітання. Якщо технологічний прогрес робить певні регіони придатнішими для життя, ці місця стають привабливішими для проживання, що збільшує попит на землю там. Проте оскільки пропозиція землі в кожній локації обмежена, земля зрештою дорожчає; отже, технологічний прогрес також підвищує вартість землі. Та доки вартість землі не розподіляється, зростання вартості землі перешкоджатиме технологічному прогресу мати тривалий позитивний вплив для всіх членів суспільства.
У нашому дослідженні ми розглянули деякі наслідки, що виникають, коли ми вилучаємо ресурси з місцевих громад, і натрапили на цілком нову парадигму, яка дозволяє більше розкриття людського потенціалу. Тепер, наближаючи нашу подорож до завершення, ми визначимо процес, який має відбутися, щоб ми реалізували цю нову парадигму тут, на Землі.
Шлях до впровадження цієї нової парадигми, ймовірно, буде нелегким, адже зміни рідко приходять легко. Ми, люди, часто схильні чинити опір змінам, особливо якщо такі зміни пов'язані з невизначеністю. Та саме зміни — це те, що ми покликані прийняти, бо коли кожен із нас стикається з цією новою парадигмою й усвідомлює її потенціал поліпшити якість життя для всіх людей, ми можемо дійти усвідомлення, що тримаємо в руках надзвичайно потужну звістку надії. Аж ніяк не будучи розпливчастою й непрактичною теорією, ми нарешті маємо набір орієнтирів, які гармонійно інтегрують наші найвищі ідеали й бачення у відчутний і практичний спосіб життя — такий, за яким будь-яка громада, містечко, місто, штат чи нація можуть вільно жити.
Процес реалізації цієї парадигми починається з усвідомлення. Коли кожен із нас стає достатньо свідомим і усвідомлює, як ми впливаємо одне на одного, ми починаємо жити у злагоді зі світоглядом, що вкорінений у глибокому зв'язку з живою тканиною життя навколо нас. За усвідомленням слідує освіта: чим більше з нас розуміють, як громади виграють щоразу, коли вартість землі, створена громадою, розподіляється між тими, хто її створив, тим більше шансів ми матимемо успішно відстояти впровадження цієї парадигми в більшому масштабі.84
Пам'ятаймо завжди, що кожен із нас породжує це нове усвідомлення. Ця парадигма потребує фундаментального зрушення — від сприйняття індивідуального «я» як окремої сутності, відрізаної від цілісності життя, до визнання взаємозалежності всіх живих істот. Коли ми щиро запитуємо: «Що служить найвищому благу всіх?» — ми еволюціонуємо від схожості на ракові клітини, які розмножуються без огляду на решту тіла, до здорових клітин у тілі життя, усвідомлюючи нашу взаємопов'язаність. Будь-хто, чиє серце й розум щиро прагнуть спільного блага, може у такий спосіб узгодити себе з вищою цілісністю.
Наші нинішні економічні й соціальні структури є виявом минулих рішень, ухвалених окремими людьми з різними рівнями свідомості. І оскільки наша свідомість має тенденцію впливати на наше оточення, а також зазнавати його впливу, наше завдання — трансформувати не лише самих себе, але й ті соціальні структури, що не відображають нашу взаємозалежність, у функціональні й ефективні соціальні структури, які її відображають. У такий спосіб усвідомлення нашої взаємопов'язаності може з часом позитивно й дедалі більше впливати на кожного в суспільстві. Та пам'ятаймо, що кожному з нас спершу належить виконати необхідну внутрішню роботу, щоб ми могли поширити нашу нову свідомість у наше оточення й сформувати наші системи у нові способи, що нагадують нам про нашу взаємопов'язаність.
Освіта, наш наступний крок, — це процес, через який ми підвищуємо усвідомлення цієї нової парадигми як у самих собі, так і в інших. Оскільки більшість із нас ставиться до землі як до власності й не визнає її даром, яким слід ділитися, ми зазвичай не замислюємося, коли нерухомість купується й продається задля прибутку. Ми маємо допомогти власникам житла усвідомити, що вони мають право отримувати прибуток від фінансової вартості свого будинку, але не від фінансової вартості землі, на якій цей будинок стоїть.85 Однак, якщо людям не пропонуються привабливі стимули, вони часто чинять опір змінам, і було б мудро включити стимули до змін, як-от права на користування землею, у складову освіти. Люди також охочіше приймають внески за землю на користь громади, щойно усвідомлять, що особисті й корпоративні податки на дохід, продажі та приріст капіталу не потрібні в цій новій економічній парадигмі. Наше завдання — закарбувати ці стимули до змін у свідомості громадськості, наприклад, через просвітницькі програми. Кінцева мета освіти — допомогти кожному усвідомити, що ділитися дарами природи справді в інтересах усіх.
Законодавча адвокація, останній крок, може досягти успіху лише тоді, коли достатня кількість людей усвідомить свою взаємопов'язаність, а також цю нову парадигму. Щойно достатньо багато з нас усвідомлять це, ця парадигма матиме набагато більше шансів бути впровадженою на законодавчому й політичному рівні.
Та пам'ятаймо, що для того, аби створити світ, який працює для всіх, нас спершу покликано згадати, ким ми є як люди, навіки пов'язані з більшою тканиною життя. Зазнаючи цього зрушення, ми змінюємо історію про те, ким ми є у стосунках із планетою, на якій живемо, і з істотами, з якими живемо. Чим більше ми живемо у злагоді з цим новим усвідомленням, тим більше ми переживаємо більшу глибину й сенс у власному житті та у наших зв'язках з іншими. У мить, коли ми відкриваємося, нехай навіть ненадовго, до справжнього відчуття цієї взаємопов'язаності, ми відкриваємося до переживання, що є нічим іншим, як дивом, — сердечного відчуття приналежності й знання, що ми всі в цьому разом. Діймо з цього місця спогаду, щоб ми могли позитивно вплинути на власне благополуччя, долю нашої цивілізації та процвітання прийдешніх поколінь.