4. Соціальний занепад

І великі землевласники, які мусять втратити свою землю в потрясіннях, великі землевласники з доступом до історії, з очима, щоб читати історію й пізнати велику істину: коли власність накопичується в надто небагатьох руках, її забирають. І ту супутню істину: коли більшість людей голодні й змерзлі, вони силою візьмуть те, що їм потрібно.

— Джон Стейнбек, Грона гніву

Хоча наша нинішня форма капіталізму безсумнівно створила достаток матеріальних благ, вона також відповідальна за багато соціальних проблем, які ми маємо сьогодні. Ми можемо дивуватися, як здатність отримувати прибуток від землі породжує соціальну дисфункцію, але щойно ми усвідомлюємо, наскільки багатство існує в достатку і наскільки спільне багатство приватизується задля особистої вигоди, ми також починаємо розуміти, наскільки насправді корумпованою є більшість суспільств. Багато соціальних проблем існують як наслідок того, як наша система неправильно розподіляє багатство, а не як наслідок незмінного людського стану.

Щоб дослідити причини багатьох наших соціальних проблем, конче необхідно подивитися, як вартість землі приватизується через нашу нинішню модель власності. Земля цінується в нашому суспільстві: великі суми грошей переходять з рук у руки в операціях з нерухомістю щодня. Вартість землі змінюється з часом — іноді вона зростає, а іноді падає, — хоча історія показала, що в міру того, як суспільство стає заможнішим, вартість землі схильна зростати випереджаючи інфляцію.

Громади, а не власники, роблять землю цінною. «Але стривайте, — можете сказати ви, — якщо я збудую будинок на ділянці землі, я зможу продати її дорожче. Вартість нерухомості безперечно залежить від того, що я з нею роблю». Справді, вартість нерухомості змінюється: ділянка з будинком на ній цінніша за подібну за розміром сусідню ділянку без будинку. Однак, доки багатство навколишньої громади залишається незмінним, поліпшення жодним суттєвим чином не впливають на вартість неосвоєної землі, на якій вони існують.¹³

Важливо відрізняти вартість неосвоєної землі від вартості поліпшень, зроблених на землі. Щоразу, коли ми проводимо це суттєве розрізнення, ми відокремлюємо те, що існує саме по собі в природі — землю — від того, що було створено людьми: поліпшень землі, як-от будівель. Щоб краще зрозуміти, що вартість землі за своєю природою є соціальною, уявімо собі безплідну ділянку землі в пустелі, настільки віддалену від цивілізації, що вона не може бути корисною жодній людині. Цю безплідну ділянку землі можна було б отримати безкоштовно, оскільки жодна людина ніколи й не помислила б використовувати її для будь-якої мети; тож її продажна ціна становила б $0. Навіть якби сотні мільйонів доларів були витрачені на спорудження хмарочоса на цій ділянці землі, хмарочос не був би нікому корисний. Доки будівля стояла б самотньо без навколишніх об’єктів чи населення — без жодних громадських благ чи зручностей будь-якого роду — ніхто й не помислив би купити цю нерухомість за будь-яку суму понад вартість її матеріальних поліпшень. Ось чому — і це усвідомлення є вирішальним — вартість землі належить громадам, які її створили: вартість землі генерується соціально.

Іронія в тому, що, хоча поліпшення на кшталт будівель не впливають на базову вартість землі, на якій вони розташовані, вони таки здатні опосередковано впливати на нерухомість, що їх оточує. Вони роблять це, зосереджуючи вже наявний попит в одній локації у вигляді зростання вартості навколишньої землі, подібно до того, як прохолодна скляна шибка зосереджує невидиму водяну пару в краплі. Будівля лікарні, наприклад, забезпечує середовище для лікарів і медсестер, щоб практикувати в певній місцевості, і це підвищує якість життя людей, які живуть у цій місцевості, що своєю чергою створює більший попит на цю конкретну локацію. Тож будівлі та інша інфраструктура можуть опосередковано спричиняти зростання вартості землі в навколишніх районах.

Дотепер ми виявили три істини про нерухомість:

1. Вартість нерухомості можна поділити на вартість її поліпшень (капітал) і вартість базової території (землі)
2. Поліпшення, зроблені на нерухомості, збільшують загальну вартість нерухомості, але загалом не змінюють вартість базової землі. Натомість вартість землі генерується соціально й належить громадам, які її створили
3. Будівлі можуть опосередковано робити навколишню землю ціннішою

Якщо ми купуємо нерухомість із будинком за $250 000 і визначаємо на момент купівлі, що сама будівля коштує $100 000, ми знаємо, що продажна ціна самої землі — неосвоєної землі, якби на ній не було зроблено жодних поліпшень — становить $150 000. Якщо ми продаємо нерухомість через рік за $270 000, не вносячи жодних додаткових поліпшень, припускаючи, що наша будівля не зруйнувалася й що не було жодної грошової інфляції, наш 8-відсотковий прибуток у $20 000 цілком зумовлений підвищеним попитом на базову локацію. Попит міг зрости через появу додаткового населення або через наявність ціннісних послуг чи інфраструктури в навколишній місцевості. Цей прибуток не виникає з якоїсь додаткової вартості, яку ми могли б створити для суспільства.

У цьому прикладі наш 8-відсотковий прибуток у $20 000 виникає виключно внаслідок 13-відсоткового зростання ціни цієї конкретної землі в цій конкретній локації, тепер оціненої у $170 000 замість $150 000. Продажна ціна просто зросла, бо громада навколо неї стала заможнішою в цілому. Тому, коли ми кладемо в кишеню прибутки від цього продажу, ми отримуємо фінансову винагороду за багатство, яке ми не створювали; ба більше, ми отримуємо цю винагороду за рахунок усіх інших, оскільки вартість життя й роботи стала значно вищою для кожного, хто живе поблизу. Оскільки вартість землі визначається її оточенням, ми як суспільство століттями дозволяли власникам приватно пожинати величезні обсяги соціально генерованого багатства! Це отримання прибутку насправді є безперервним крадінням у суспільства, і воно веде до дедалі більшої нерівності багатства за рахунок тих, хто не отримує прибутку від землі.

Оскільки людям можуть платити лише за їхні товари й послуги або вони можуть стягувати ренту з суспільства, менше доходу залишається для оплати товарів і послуг, коли пропорційно більше доходу використовується для сплати монополізованої ренти за землю.¹⁴ По суті, щоразу, коли власники збирають ренту зі зростаючої вартості землі, менше фінансових ресурсів залишається на заробітну плату та капітальні інвестиції, і ця динаміка може ефективно поставити суспільство на швидкий шлях до соціального занепаду й нерівності багатства. У міру того, як суспільство стає дедалі заможнішим із прогресивним розвитком, власники поглинають дедалі більшу частку багатства суспільства, залишаючи менше для оплати товарів і послуг.¹⁵ Цей принцип допомагає пояснити, чому заробітна плата схильна тяжіти до мінімуму в матеріально багатому суспільстві: чому працівники закладів швидкого харчування мусять триматися за дві роботи за мінімальну зарплату, тоді як їхні роботодавці — самі мережі, а не франчайзі — гребуть мільйони доларів через свої інвестиційні трасти нерухомості?¹⁶ Чому забудовники, які заробляють гроші, здаючи в оренду житло в цінних локаціях, здатні рік за роком отримувати високі прибутки, тоді як домовласники середнього класу та найманці мусять боротися, щоб виплатити свої іпотеки?

ІЛЮСТРАЦІЯ 4-1: ВАРТІСТЬ ЗЕМЛІ ПРОТИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Дані про дохід домогосподарств: U.S. Census Bureau, 2010.

Оскільки ми не розрізняємо землю і капітал, приватні вигоди від зростання вартості землі загалом враховуються як приріст капіталу, ось чому існують лише непрямі докази, що корелюють нерівність багатства з доходами від землі.¹⁷ Доки дедалі більше людей конкурує за землю в певних локаціях, і доки окремим особам та компаніям дозволено пожинати прибутки від наступного зростання базової вартості землі, сили, що увічнюють нерівність багатства, стають сильнішими. З огляду на нашу нинішню систему власності, має сенс, що ми спостерігали б більшу нерівність багатства в місцях, де є більша щільність населення, бо вартість землі забирає більший відсоток фінансових ресурсів у щільніших районах і притікає лише в руки тих, хто володіє землею.¹⁸ Заробітна плата тим часом не зростає пропорційно по всій лінії в міру того, як земля дорожчає.

ІЛЮСТРАЦІЯ 4-2: ЗМІНИ В НЕРІВНОСТІ ДОХОДІВ СЕРЕД ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ США МІЖ 1991 ТА 2006: РОЛЬ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, ДОХОДУ ВІД КАПІТАЛУ ТА ПОДАТКІВ

ІЛЮСТРАЦІЯ 4-3: ЩІЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ЗА КОЕФІЦІЄНТОМ ДЖИНІ ДЛЯ КОЖНОГО ШТАТУ США ТА ОКРУГУ КОЛУМБІЯ

Як писав Марк Аврелій, великий римський філософ-цар, майже дві тисячі років тому: «Бідність — мати злочину». Щоразу, коли суспільство дедалі більше штовхають до дедалі більшої нерівності багатства, негативно впливає на всіх. Згідно з одним висновком, опублікованим у The Review of Economics and Statistics, насильницька злочинність у суспільстві має сильну кореляцію з нерівністю багатства, тоді як майнова злочинність — а не насильницька — має сильну кореляцію з бідністю та поліцейською діяльністю.¹⁹ Іншими словами, хоча бідність може спонукати людей красти чи завдавати шкоди майну, нерівність багатства з більшою ймовірністю спонукає людей вибухати насильством. Психологію, що стоїть за цим патерном, неважко зрозуміти: хоча люди можуть мати схильність красти з відчаю, вони з більшою ймовірністю вчинять насильство з гніву й розчарування, якщо стикаються з високим рівнем нерівності, яка викликає відчуття несправедливості, принаймні на підсвідомому рівні. Ці висновки важливі, бо вони показують нам, що доки існує значна нерівність багатства — а отже, й наша здатність отримувати прибуток від землі — насильницька злочинність, імовірно, залишатиметься постійною частиною нашого людського досвіду.

Здатність окремих людей видобувати багатство з суспільства, отримуючи прибуток від землі, також веде до культурної деградації та втрати соціальної згуртованості з часом. У міру того, як люди сходяться навколо певної локації — будь то зростаюче містечко, місто чи мегаполіс — попит на землю зростає. Ціна землі неминуче зростає внаслідок цього. Загалом, у міру зростання вартості землі, віддача на капітал порівняно схильна зменшуватися, що відлякує власників бізнесу від інвестування в капітальні блага та приватне підприємництво. Прозірливі інвестори дбають про віддачу на свої інвестиції, і якщо земля забезпечує кращу віддачу на інвестиції, ніж капітал, ресурси відтікатимуть від починань, які можуть створювати робочі місця, виробляти багатство й оживляти суспільство, і натомість притікатимуть у земельну спекуляцію. У міру того, як люди дедалі більше видобувають багатство з суспільства, суспільство не зможе належно використати відновлювальні сили культури та підприємництва, що виробляє багатство, а натомість стимулюватиме спекулятивну поведінку, яка веде до роз’їдання соціальної тканини. Цей цикл зрештою спричиняє занепад самого суспільства.

«Тисяча рубає гілки зла на одного, хто б’є по корінню», — славнозвісно зауважив Генрі Девід Торо. Звичні підходи, які прагнуть зарадити багатьом нашим соціальним проблемам, часто лише рубають «гілки зла». Щоразу, коли ми вирішуємо соціальну проблему, роблячи місце придатнішим для життя, наприклад, через благодійні дії чи збільшення доступності соціальних послуг, багатство суспільства незмінно зростає; як наслідок, ті, хто здатний отримувати прибуток від землі, зрештою отримують можливість вилучити більше багатства із суспільства за рахунок тих, хто не може. І ось чому навіть соціальний і технологічний прогрес сам по собі не може вирішити проблеми, що осідають на людській цивілізації, доки одні можуть отримувати прибуток від землі за рахунок інших. Такі проблеми, як соціальний занепад і злочинність, мають бути усунені в самій своїй основі; якщо ми хочемо вдарити по корінню цих проблем, ми маємо ділитися один з одним вартістю землі, і зробивши це, ми прийдемо до кращої якості життя для кожного. Волт Вітмен, один із найвидатніших поетів Америки, чудово це висловив:

Найвеличніша країна, найбагатша країна — це не та, що має найбільше капіталістів, монополістів, велетенських загарбань, гігантських статків, з її сумним, сумним контрастом крайньої, принизливої, проклятущої бідності, а та земля, де найбільше садиб, вільних володінь — де багатство не показує таких контрастів між високим і низьким, де всі люди мають достатньо — скромне існування — і жодну людину не зроблено власником понад розумні й прекрасні потреби простого тіла та простої душі.