3. Вільний ринок

Ні соціальної справедливості, ні добре функціонуючої системи вільного ринку неможливо тривалий час досягти одне без одного.

— Кріс Федер
Доцент економіки, Бард-коледж

Справді вільний ринок є здоровою складовою будь-якого збалансованого суспільства. Ринки вільні тоді, коли люди мають рівні можливості впливати на виробництво та торгівлю бажаними товарами й послугами. Коли люди конкурують за виробництво товарів чи послуг, деякі з них здатні досягти контролю над ринком і встановлювати ринкові ціни завдяки сприятливим природним, соціальним або політичним умовам: вони здобувають монополію. Проблема монополій, однак, полягає в тому, що вони дають змогу тим, хто їх досяг, вилучати гроші із суспільства, не надаючи товарів чи послуг відповідної цінності.⁸

Коли єдиний суб’єкт має повний контроль над ринком, це відомо як абсолютна монополія. Але монополії можуть виникати і тоді, коли ринок просто закритий для нових учасників, бо загальну пропозицію неможливо збільшити; вони відомі як монополії входження, оскільки сторонні суб’єкти не можуть брати участь у ринку, доки інший суб’єкт, який уже бере участь у ринку, не погодиться передати свої ринкові привілеї сторонньому суб’єкту.

Ринок доменів верхнього рівня в інтернеті — наприклад тих, що закінчуються на «.com» чи «.org», — є монополією входження. Оскільки фактичні доменні імена неможливо відтворити (наприклад, не може бути іншого progress.org) і оскільки існує лише обмежена кількість осмислених комбінацій літер, ринок доменних імен верхнього рівня в інтернеті сьогодні вже не є вільним ринком, а радше монополізованим ринком. Як знають багато людей, які хочуть зареєструвати інтернет-домени, багато хороших доменних імен уже належать особам і компаніям, які насправді не використовують їх продуктивно, а контролюють ці імена винятково для того, щоб перепродати їх за непомірними цінами.

Володіння землею також є монополією входження: земля природно обмежена для кожної локації, оскільки її пропозицію неможливо збільшити. Нову землю неможливо створити, тож якщо люди хочуть стати землевласниками, вони мають купити землю в когось, хто вже нею володіє. Погляд на володіння землею як на монополію входження спершу може здаватися дивним, бо мало кого з нас навчають дивитися на ринок нерухомості саме під таким кутом. Але розгляньмо це питання з іншого боку: скільки коштує виробити землю? Нічого, бо землю неможливо виробити, проте люди все одно заробляють на ній гроші. Ринок нерухомості, тобто землі, мусить бути монополією, оскільки, згідно з нашим попереднім визначенням, монополії дозволяють учасникам вилучати гроші із суспільства, не надаючи створених людьми товарів чи послуг відповідної цінності.

Агенти з нерухомості, власники малого бізнесу та керуючі нерухомістю надто добре знають, що локація надає конкретній ділянці землі або об’єкту нерухомості конкурентну перевагу над іншою. Занедбаний будинок у дорогому районі зазвичай цінніший за дорогий будинок подібного розміру в занедбаному районі. Чому? Бо бажані соціальні якості, що існують у певній локації, надають землі її цінність, а ці якості не можуть бути одноосібно створені самими власниками нерухомості; бажані якості можна здобути лише завдяки багатству, зручності та перевагам, що існують у навколишньому середовищі.

Ця перевага розташування, надана монополістичним характером ринку, дозволяє власникам нерухомості отримувати прибуток із землі. Коли люди купують ділянку землі, їхнє право власності дає їм право виключати решту суспільства з переваг, які надає їм їхня земля, навіть попри те, що ці переваги виникають лише з природи та з присутності товарів і послуг, які насамперед надало те саме суспільство. Покупці платять за права виключного доступу до землі й платять лише попередньому землевласнику, а не всім людям, які тепер виключені з привілеїв розташування, що їх надає ця конкретна ділянка землі; хоча ці виключені люди могли б жити деінде, подібні монополії входження діють і в інших місцях. Ми живемо в економічній системі, яка дозволяє одному покупцеві володіти частиною Землі, не вимагаючи від власника відшкодувати тим, кого негативно зачіпає їхнє виключення.

Уявімо, що ми володіємо порожньою ділянкою землі. Ми могли б здати її в оренду на відкритому ринку комусь іншому за 6000 доларів на рік або, як альтернатива, використати її самі. Її річна ринкова вартість у 6000 доларів — це вартість, яку інші особи готові заплатити, щоб отримати доступ до переваг, які надає ця конкретна земля в цій конкретній локації: іншими словами, ця цифра дає нам земельну ренту. Наймімо фермера на неповний робочий день за 9000 доларів, щоб він обробляв невелику ферму на цій ділянці землі, а також придбаймо обладнання за 3000 доларів. Припустимо, що до кінця сезону ферма виробить продукції на 20 000 доларів (таблиця 3-1).

ТАБЛИЦЯ 3-1: ПРИБУТОК ФЕРМИ

Ми знаємо, що орендна вартість землі, якою ми володіємо, — скільки б інші люди заплатили за привілей використовувати землю, якби мали таку можливість, — становить 6000 доларів на рік. Але оскільки ми володіємо землею і тому перебуваємо в монопольному становищі, ми можемо сплатити витрату в 6000 доларів самим собі.⁹ Як власники нерухомості ми отримуємо додаткові 6000 доларів вигоди завдяки нашому володінню землею. Поки цей ресурс утримується поза ринком, сам ринок не отримує компенсації за своє виключення, а отже, ринок штучно обмежений. І хоча ми як землевласники можемо сплатити справедливу ринкову вартість за нашу землю в момент придбання, ми сплачуємо цю ціну купівлі лише іншій особі — попередньому власнику нерухомості — а не всім учасникам ринку, які були виключені.

Теоретично капіталізм — це економічна система, яка дозволяє людям вільно обмінювати товари й послуги на конкурентному вільному ринку. Але оскільки безумовне володіння землею створює монополію входження, воно обмежує функціонування вільного ринку. Хибно вважаючи, що наші ринки вільні, ми створили непорозуміння історичного масштабу. Капіталізм століттями пишався ефективністю системи вільного ринку, але оскільки капіталізм дозволяє людям монополізувати землю та інші дари природи, нам слід усвідомити, що ми, можливо, ніколи й не мали справжнього капіталізму в тому сенсі, що ринки ніколи не були справді вільними. Однак через це непорозуміння багато хто з нас схильний дивитися на капіталізм — або принаймні на те, що видається за капіталізм, — з великою зневагою. І цілком слушно: наша нинішня реалізація капіталізму глибоко відповідальна за експлуатацію природи та занепад соціального добробуту.

Помилкове переконання, що ринки вільні, тоді як їхня свобода насправді стримується монополістичною поведінкою, є одним із головних джерел економічних страждань у світі сьогодні. Але наша нинішня реалізація капіталізму — не єдина економічна система, що породжує страждання. Розгляньмо інші економічні системи. Комунізм, наприклад, — це система, у якій засоби виробництва належать державі й контролюються нею; він обстоює цілковите усунення приватного виробництва багатства. Соціалізм, своєю чергою, перебуває десь між капіталізмом і комунізмом. Як капіталізм, так і соціалізм дозволяють особам отримувати компенсацію за свої товари й послуги, але вони також дозволяють особам монополізувати землю; комунізм, з іншого боку, вказує на здатність людей заробляти гроші на виробництві багатства як на одну з докорінних причин економічної дисфункції, а тому повністю колективізує процес виробництва багатства. Усі три системи не здатні розв’язати цілу низку громадських і соціальних проблем, бо не розуміють механізмів, за допомогою яких приватні сторони вилучають ренту із суспільства, монополізуючи землю, і того, як таке вилучення шкодить суспільству.¹⁰

ІЛЮСТРАЦІЯ 3-2: КАПІТАЛІЗМ, СОЦІАЛІЗМ І КОМУНІЗМ ПРОТИ СТАЛОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ

Капіталізм

Соціалізм

Комунізм

Стала економічна модель

Багато власників нерухомості та фінансових установ, які заробляють гроші на іпотечних цінних паперах, наразі отримують прибуток із землі подібно до того, як рабовласники отримують прибуток із праці рабів. Без інституту рабства рабовласники мусили б наймати працівників на конкурентному ринку праці. Так само безмитне володіння землею дозволяє власникам нерухомості — і фінансовим установам, які фінансують володіння нерухомістю, — отримувати незароблені вигоди з землі; якби це було не так, власники нерухомості мусили б конкурувати за вартість, яку надає земля, на основі оренди чи лізингу. Горас Ґрілі, журналіст і палкий аболіціоніст у часи, коли рабство ще було законним у багатьох частинах Америки, зауважив, що «коли б володіння ґрунтом так монополізувалося невеликою частиною спільноти, що значно більша частина змушена платити скільки завгодно, що ці небагато вважатимуть за потрібне вимагати за привілей займати й обробляти землю, то це щось дуже подібне до рабства».

Одна з головних причин, чому ми досі не мали особливо багато публічних дискусій про здатність окремих осіб отримувати прибуток із землі, полягає в тому, що більшість економістів трактують природу як капітал! Вони трактують землю й усі інші дари природи як капітал, попри той факт, що земля невідтворювана й має обмежену пропозицію для кожної локації, тоді як капітал є результатом людського виробництва. Ця нездатність відрізнити землю від капіталу заважає економістам розпізнати монополію, яка дозволяє людям вилучати доходи із суспільства.

Економісти Мейсон Ґаффні та Фред Гаррісон стверджують у своїй праці Корупція економіки, вперше опублікованій 1994 року, що промисловці наприкінці дев’ятнадцятого століття, можливо, навмисно створили й просували новий різновид економіки, щоб відвернути увагу громадськості від монополізації природи.¹¹ Праця Ґаффні та Гаррісона по-новому розглядає, як первинну науку економіки навмисно й дедалі більше відтісняли на користь так званої неокласичної економіки — економічної теорії, широко вживаної сьогодні, яка, попри свою витонченість, трактує природу як капітал — як ресурс, що його належить експлуатувати.¹² Це, як стверджують автори, заважає більшості професійних економістів точно «діагностувати проблеми, прогнозувати важливі тенденції та пропонувати рішення».

Наша нездатність ділитися дарами природи спричиняє багато страждань у світі сьогодні. Природа жива, проте ми трактуємо її як так званий ресурс, яким можна володіти й на якому можна заробляти. З цієї причини фінансові установи та компанії з видобутку природних ресурсів належать до найприбутковіших компаній у світі. Нафтові гроші, наприклад, наповнюють скарбниці як приватних корпорацій, так і корумпованих державних чиновників, тоді як пересічній людині доводиться боротися, щоб оплатити пальне. Хоча доречно компенсувати компаніям їхні зусилля, коли вони перетворюють деякі з дарів природи на матеріальні товари, чому ми маємо дозволяти їм отримувати прибуток із дарів, які природа вільно надає всім живим істотам?

Ми помилково вважаємо, що вільний ринок має дозволяти людям і корпораціям отримувати прибуток із природи, проте ми не змогли врахувати величезну ціну для життя, яка виникає щоразу, коли людям дозволяють жати те, чого вони не сіяли, за рахунок інших. Хоча приватизація капіталу може привести до ефективності виробництва, що приносить користь усьому ринкові, того самого не можна сказати про приватизацію природи: щоразу, коли потік доходу від природи приватизується, люди забирають собі дари, які краще було б вільно ділити з усіма.